|
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантоване ст. 14 Конституції України.
Починаючи з 1990 р., коли Верховна Рада України проголосила курс на реформування сільськогосподарського виробництва, основою якого завжди була і є земля, відбуваються докорінні зміни у праві власності на землю. Ці зміни зумовили нові правовідносини в суспільстві, викликали активність громадян, особливо зайнятих у сільськогосподарському виробництві, щодо вирішення питань про право власності на землю.
Реформування колективних сільськогосподарських підприємств (далі — КСП) на засадах приватної власності на землю та майно здійснюється шляхом забезпечення всім членам КСП права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб’єктів господарювання.
Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою лише відповідно до земельного законодавства, що регулює земельні відносини з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави, передбачає раціональне використання та охорону земель.
Протягом усього періоду реформування сільськогосподарського виробництва відбувалося розширення і вдосконалення відповідного законодавства. Ці зміни в законодавстві, що регулює земельні відносини, спонукали Верховну Раду України до прийняття у жовтні 2001 р. нового Земельного кодексу України (далі — ЗК 2001 р.), який набрав чинності з 1 січня 2002 р. До цього земельні правовідносини регулювалися Земельним кодексом України за редакцією 1992 р. (далі — ЗК 1992 р.), а також окремими законами з цих питань, Указами Президента України, нормативними актами органів державного управління.
Важливу роль у реформуванні земельних відносин, застосуванні правових норм чинного законодавства відведено судам. При виникненні будь-яких спорів, пов’язаних з правом приватної власності на землю та правом користування нею, в яких однією зі сторін є громадянин, законом надано право заінтересованим особам для їх вирішення звертатися до суду. Це відповідає вимогам ст. 124 Конституції про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
З метою вивчення практики розгляду судами справ по земельних спорах із застосуванням відпо-відного законодавства, виявлення й усунення недоліків при їх розгляді, роз’яснення питань, що виникають під час розгляду цих справ, і для однакового застосування чинного законодавства Верховний Суд України та апеляційні суди здійснили узагальнення практики вирішення справ, які суди розглядали в 2001 р. і в I півріччі 2002 р.
Крім зазначених категорій справ суди вирішували й інші спори, що регулюються земельним законодавством, зокрема про відшкодування шкоди, заподіяної власникам та землекористувачам земельних ділянок. Але таких справ порівняно з тими, що пов’язані з приватизацією землі, значно менше. При цьому законодавче регулювання і практика розгляду їх судами протягом багатьох років в основному стабілізувалися, й особливих труднощів щодо вирішення таких спорів у судах не виникає.
|
